Державна стратегія розвитку читання має більшу значущість, ніж рекламні акції.
Цього року в Китаї стартували нові ініціативи щодо розвитку читання. Відповідний документ має на меті підтримку бібліотек, заохочення дітей та молоді до читання, поліпшення доступу до книг для осіб з інвалідністю та літніх людей, а також сприяння співпраці між видавництвами, книгарнями, бібліотеками та громадськими організаціями.
Мені здається дуже показовим, що це вже не культурна ініціатива і не чергова рекламна кампанія, а державна політика.
Рекламное объявление
Схожим чином просувається і Велика Британія, де у 2026 році розпочалася Національна кампанія Читання. Ця ініціатива має на меті відновити інтерес дітей і молоді до книг. Однак під цією привабливою назвою ховається не лише інформаційна акція. Держава виділяє £5 млн на придбання книг для шкіл, а також понад £10 млн на створення бібліотек у кожній державній початковій школі Англії. Крім того, вона підтримує бібліотеки через мікрогранти та залучає місцеві органи влади, навчальні заклади та волонтерів до цієї програми. Це ще один приклад того, як читання стає важливим елементом державної політики, а не лише культурної промоції.
І, напевно, саме в цьому і криється ключова різниця. Коли держава прагне створити потужний книжковий ринок, вона вкладає кошти не тільки в самі видання, а й у розвиток культури читання.
Ми регулярно розглядаємо питання залучення нових читачів: які стратегії рекламних кампаній є найефективнішими, які формати краще сприймаються, як просувати літературу в соціальних мережах. Однак жодна реклама не може сформувати звичку до читання. Це відбувається поступово, завдяки доступності книг, якісним бібліотекам, повазі до авторських прав і усвідомленню того, що читання є невід’ємною складовою життя.
Якщо б мене сьогодні запитали про три основні пріоритети державної політики у сфері читання, я б виділила три ключові аспекти: удосконалення бібліотечної інфраструктури, протидію книжковому піратству та активну підтримку читання серед дітей і молоді. Ці елементи здатні сформувати майбутнього читача набагато ефективніше, ніж будь-яка рекламна акція.
Цікаво відзначити, що досвід Німеччини та Великої Британії демонструє певну спільну тенденцію. Обидві нації акцентують увагу не на рекламі книжок, а на заохоченні раннього читання. У Німеччині тисячі педіатрів і бібліотекарів активно беруть участь у програмах, які знайомлять малечу з книгами ще до їхнього вступу до школи. Тим часом у Великій Британії, поряд із ініціативою National Year of Reading, функціонує English Hubs Programme, що підтримує школи у розвитку навичок раннього читання. За даними Міністерства освіти Великої Британії, така підтримка сприяє збільшенню кількості дітей, які успішно освоюють основи читання вже в першому класі. Це ще раз підтверджує: ефективність державної політики залежить від її системності та раннього впровадження.
До речі, в Україні вже є успішні приклади.
Ініціатива "єКнига" підтвердила ефективність державних заходів, спрямованих на популяризацію читання. Протягом першого року реалізації програми, українці віком 18 років придбали 434 808 книг на загальну суму близько 140 мільйонів гривень. Середньостатистичний учасник програми купив приблизно три книги, а щоденний показник продажу серед молоді становив понад 1 200 книг.
Ці дані свідчать про те, що державна стратегія здатна впливати на поведінку громадян. Виграють усі сторони: молодь має можливість отримувати книги, видавці підвищують тиражі, книгарні – обсяги продажів, а автори – нову аудиторію. Саме так функціонує комплексна політика сприяння читанню. Вона не зосереджується на окремих виданнях чи рекламних кампаніях, а обслуговує всю книжкову екосистему.
Рекламное объявление
Боротьба з піратством також має стати спільною справою держави та видавців. Адже вона не лише захищає авторські права, а й розвиває культуру споживання.
Одного разу я почула цікаву історію від свого колеги. Вона розповіла про людину, яка палко захоплюється книгами: читає їх багато, ділиться своїми думками в соціальних мережах і радить іншим. Усе це звучить прекрасно, але є один нюанс — цей же персонаж має Telegram-канал, де поширює піратські версії тих самих книг.
І тут ми бачимо корінь проблеми. Займаючись піратством, більшість людей не хочуть нашкодити видавцям чи авторам. Вони просто не замислюються, що кожне таке посилання означає менше можливостей для появи нових книжок, нових перекладів і нових українських авторів.
Ось чому протидія піратству повинна виходити за межі лише законодавчих заходів чи закриття веб-ресурсів. Це проблема, що стосується виховання культури, де шанування інтелектуальної праці вважається такою ж звичною практикою, як і читання.
Видавництво не обмежується лише випуском окремих книг. У Vivat ми активно відкриваємо нові книгарні, створюємо книжкові клуби та організовуємо презентації. Ми також займаємося партнерськими проєктами, співпрацюємо з бібліотеками та авторами. Чому це важливо? Бо наша місія виходить далеко за межі традиційного видавництва. Ми прагнемо зробити читання невід’ємною частиною життя мільйонів українців.
І мені абсолютно неважливо, яким буде перший крок людини до книжки -- вона купить її у книгарні, візьме в бібліотеці чи прочитає в іншому легальному форматі. Головне, щоб книга потрапила до читача.
Я завжди підкреслюю, що процес для видавництва не завершується, коли книга покидає друкарню. Він завершується лише в момент, коли читач починає її читати.
Ось чому наші міркування виходять за межі самих книг. Ми зосереджені на тих, хто буде їх читати через п'ять, десять або навіть двадцять років.
Бо найкраща рекламна кампанія для книжкового ринку -- це не вірусний ролик і не велика промоакція. Це покоління людей, для яких читання стало звичкою.
Сформувати таке покоління можна не лише завдяки одній вражаючій кампанії, а виключно через тривалу державну стратегію, яку підтримують видавці, книгарні, бібліотеки, освітні установи та місцеві громади.
Ознайомтеся також: TikTok формує нову аудиторію. А хто ж виховає читача?
