На двох кріслах

Щонайменше 26 міжнародних фармацевтичних компаній після 2022 року ведуть свою діяльність як в Україні, так і в Росії. Яким чином можна змусити їх зробити вибір на користь однієї зі сторін?

В Україні продовжують функціонувати більше двадцяти міжнародних фармацевтичних компаній, які залишаються активними в Росії. Їхні моделі діяльності варіюються: від підприємств з повним циклом виробництва до схем імпорту та контрактних угод без розвиненої локальної інфраструктури.

Обсяги торгівлі в Російській Федерації в більшості випадків значно перевищують відповідні показники в Україні.

Після 2022 року питання одночасної присутності міжнародних фармацевтичних компаній в Україні та Російській Федерації перестало бути суто репутаційним, емоційним чи моральним.

Три конкретні параметри, які безпосередньо впливають на систему охорони здоров'я України, набули особливого значення:

Фармацевтичний сектор відрізняється від більшості інших галузей. Лікарські засоби не є товаром відкладеного попиту. У частині випадків йдеться про терапії, переривання яких або заміна іншим, на перший погляд, еквівалентним, аналогом має негативні клінічні наслідки.

Ключове питання полягає не в самому факті дворинкової присутності. Воно полягає в наступному:

Безумовно, продовження комерційної діяльності зарубіжних фармацевтичних компаній у Росії свідчить про їхню участь в економіці держави, яка веде війну проти України. Навіть при формальному зменшенні інвестицій або маркетингових активностей, фармацевтичний сектор в РФ все ж таки генерує доходи, податкові надходження та робочі місця - всі ці фактори сприяють загальній економічній стабільності країни-агресора.

Суть питання полягає не лише в особах, які діють на двох ринках. Головне — це те, чи призводить така подвійна активність до системних ризиків. Якщо так, то які саме ризики виникають, і якими шляхами можна їх нейтралізувати?

Кожен такий випадок має розглядатися індивідуально й максимально виважено. Це знижуватиме ризик як для пацієнтів, так і для українського ринку у разі зміни структури присутності окремих виробників.

Тому для оцінки реального впливу на ситуацію та прийняття рішень важливо визначити, у якій частині сегментів, де працюють дворинкові компанії, існує безальтернативна залежність від їхніх препаратів, а де Україна може обійтися аналогами власних виробників чи тих, хто не працює на ринку РФ.

Наше дослідження виявило п'ять ключових аспектів.

По-перше, глибина інтеграції компаній у російську економіку різна: від власних виробничих майданчиків повного циклу до імпортних моделей без локальної інфраструктури. Це означає, що регулятор не може застосовувати однаковий підхід до всіх гравців.

По-друге, обсяги бізнесу в Російській Федерації в цілому, а також для кожної окремої компанії значно перевищують українські показники. Зокрема, якщо у нас є інформація про компанії з обох ринків, різниця становить приблизно сім-вісім разів. Це навіть більше, ніж різниця в чисельності населення між Україною та Росією на сьогодні.

Це має суттєвий вплив на стратегічні пріоритети підприємств у даному регіоні. Окрім того, фінансові показники деяких компаній після лютого 2022 року суттєво зросли. Це свідчить про їхню значну роль у реалізації російської політики імпортозаміщення.

Лише одна компанія, німецька STADA, насправді покинула російський ринок, що підкреслює значущість цього ринку для іноземних фармацевтичних компаній.

Третій аспект полягає в тому, що рівень заміни терапій варіюється залежно від нозологічних груп. У сегментах з великим попитом на генеричні препарати заміна може відбуватися без ризику для клінічного стану пацієнтів. Однак у складніших терапевтичних областях, таких як онкологія, біологія, імунологія та при вузькому терапевтичному індексі, різкі регуляторні зміни можуть становити загрозу для пацієнтів.

Нарешті, локалізація виробництва в РФ була проведена іноземними компаніями в основному ще до війни, тобто до 2014 року. Це свідчить про низьку привабливість українського ринку для цих компаній навіть у довоєнний час. Тож потрібно робити висновки і в плані бізнес-клімату, і в плані політики стимулів та вимог до локалізації.

З цього повинні виникати не лише заборонні висловлювання, а й чіткі управлінські завдання.

Першим кроком є проведення інвентаризації критичних захворювань. Держава повинна чітко окреслити, в яких терапевтичних областях спостерігається значна залежність від певних виробників, а також класифікувати їх за ступенем можливості заміни. Відсутність цього аналізу призведе до того, що будь-які політичні рішення залишаться лише на рівні декларацій.

Другою стратегією є диверсифікація постачання. У тих сегментах, де можливе повне або часткове заміщення, варто заохочувати конкуренцію та залучати альтернативних постачальників. Це допомагає зменшити системні ризики, не завдаючи шкоди пацієнтам.

Третя - стимулювання локалізації критичних лікарських засобів. У терапіях із високим рівнем залежності доцільно розглядати механізми трансферу технологій, контрактного виробництва або створення стратегічних партнерств із локальними, українськими виробниками.

Зараз імпортні лікарські засоби становлять близько 40% ринку в упаковках, проте сягають 60% ринку у грошовому вимірі. Тобто імпортні ліки - дорожчі.

Питання локалізації виробництва в Україні набуває особливого значення на фоні зростання частки власних торгових марок (ВТМ), які активно розвивають провідні гравці аптечного ринку. Відзначається, що їхня частка вже досягає 10-12% ринку, і відповідно до прогнозів, має всі шанси на подальше збільшення.

Однак частина ВТМ вже виготовляється за межами країни. Чим більше медикаментів виробляється закордоном, тим вищий ризик виникнення дефіциту в умовах кризи – будь то війна, пандемія, природні катастрофи або інші обставини, які порушують логістичні ланцюги чи призводять до дисбалансу попиту.

Четверта - формування стратегічного резерву. Для вузьких і клінічно незамінних препаратів необхідна політика формування запасів і планування сценаріїв перебоїв постачання. Враховуючи фінансову перевагу російського ринку для міжнародних компаній, не можна виключати, що заради присутності на ньому хтось з цих компаній можуть піти з українського ринку.

Тільки ці рамки дають можливість проводити глибокий обговорення щодо фармацевтичної стійкості України в умовах тривалої війни.

У довгій війні вразливість визначається не гучністю заяв, а якістю інвентаризації ризиків. І саме тут проходить межа між емоційною реакцією та державною політикою.