Недільна розмова: Олешки – це не просто акт доброї волі з боку Росії, а ще один підтвердження її злочинної стратегії.

Ми повинні розуміти, що Олешки -- це не показник того, що росія готова до домовленостей і перемир'я. Олешки -- це показник того, що росія вчинила ще один воєнний злочин.

Так, вона надала можливість людям залишити свої домівки. Проте фактично це не просто виїзд, а депортація осіб із рідних місць. Росія, захоплюючи українські території, або вбиває людей і знищує міста, або ж примушує їх до депортації. Це є яскравим прикладом її військово-політичної стратегії, яка становить воєнний злочин.

Так само людей депортували за національною ознакою в Югославії. Так само СРСР депортував людей -- кримських татар, чеченців, інгушів -- за радянських часів. Тобто те, що ми побачили, на жаль, має бути не просто приводом сказати:

"Ось, дивіться, ми можемо домовлятися".

Це має стати яскравим свідченням злочинних дій Росії. Адже якби Росія справді прагнула до мирних переговорів, вона могла б дозволити цим людям в Олешках жити в мирі. Натомість, вона перетворила їхнє життя на справжнє пекло.

Олешки до початку конфлікту та в період бойових дій.

Нагадаємо, що до війни в Олешках жило понад 24 тисячі людей. Це було досить успішне й комфортне місто. Частина людей там загинула, росія окупувала це місто у 2022 році.

Ніхто з нас не здатний точно сказати, і, можливо, ніколи не зможе дізнатися, скільки людей в Олешках та інших українських містах, які зазнали окупації або перебували у зоні бойових дій, втратили життя не від прямих атак ворожих снарядів, а через відсутність своєчасної медичної допомоги.

Внаслідок безперервного стресу виникли нові захворювання.

На даний момент ми не маємо фінальних цифр щодо загиблих в Олешках внаслідок вибуху Каховської ГЕС. За первинними оцінками, кількість жертв становить приблизно 500 осіб. Якби не агресія Росії, ці люди мали б можливість жити у своїх домівках.

Чому це вважається правопорушенням?

Якби Росія справді прагнула до компромісів, вона б не ускладнювала життя людям у тих регіонах. Але їй не потрібні українці, які не бажають її бачити. А українці не бажають.

Ми спостерігаємо, що, незважаючи на величезний тиск і пропаганду, більшість жителів Олешок вирушили в Україну, а не до Росії. Не варто засуджувати тих, хто вирішив поїхати до рф, адже ці люди більше п'яти років піддавалися тиску. Ми не можемо знати, що сталося з усіма тими, хто обрав цей шлях.

Росії не потрібні просто українці. Їй потрібно заселяти окуповані території своїми людьми.

Не секрет, що в Криму вже понад десять років живе велика кількість людей, які не мешкали там до 2014 року. Ще за часів радянського союзу саме в Криму могли отримувати квартири колишні військовослужбовці флоту, які за походженням не були кримцями. Інші військові також могли обирати для проживання півострів. І таким чином ми отримали фактично зросійщений Севастополь та частково зросійщене узбережжя Криму.

Саме так росія за радянських часів після Голодомору зросійщувала Донеччину та Луганщину. І саме це відбувається там зараз.

Отже, ми спостерігаємо не акт доброї волі, а гібридну форму депортації та навмисне переповнення територій з метою їх подальшого зручного управління та експлуатації.

У мене немає жодних претензій до нашої дипломатичної місії, тому що в тих умовах, у яких вона працювала, були зроблені максимально необхідні кроки. Адже справді життя людей -- понад усе.

Проте, як зазначила одна з тих, хто евакуювався, їй дуже хотілося б, щоб не жителі Олешок повернулися в Україну, а щоб Україна знову відновилася в Олешках.

Це дуже складне завдання, і не завжди його можна вирішити наразі, на жаль, військовим шляхом.

Проте вкрай необхідно, щоб Україна продовжувала на дипломатичному та правозахисному фронтах представляти операцію в Олешках як гібридну депортацію населення, а не як акт доброї волі з боку Москви.

Особливо варто врахувати, що Росія вже активно експлуатує цю гібридну депортацію у своїх пропагандистських цілях.